С-с-с.

Розбуди мене, будь ласка, осіннім ранком.
Пригости гіркою кавою й теплом.

Зачини всі двері і фіранку,

Аби мене вітром не знесло.

Подаруй мені надію в краще завтра.

Розкажи п’янким мовчанням про любов.

Не бреши мені про "вічне", "завжди",

Я не вірю в те, що говорять за вікном.

Поцілуй у щічку, ніжно, м’яко,

Наче я троянда, а ти ніж.

Мені стане трошечки двояко,

Ти не зупиняйся, далі тіш.

08.08.2016.

В***

В тобі хмар більше, ніж у осінньому небі.

Погляд твій сумніший від океану глибин.

Знаєш, я б написала твоє ім’я на мольберті

І це була б краща з усіх в світі картин.

В твоїх мемуарах не буде жодної букви.

Голос п’янкий в тебе, як зріле вино.

Я змінюю заради тебе усі маршрути,

Та чомусь так часто зустрічаю, проте.

В тебе в думках сплітається уся погода.

Ріжеш словами, немов лезом кидаєш у очі.

Я – твоя єдина реальна турбота,

Через яку ти не спиш у зоряні ночі.

20.04.2016. 

Я знаю, що.

Я знаю, що щастя є.

У тихому «Алло» в телефоні.

У фразі «На тебе чекають в фойє».

У хвилюючому ритмі, що б’є у скроні.

Я знаю, що є журба.

У сльозах, що течуть рікою.

У болючих ранах поміж ребра.

У хвилинах, наділених самотою.

Я знаю, що є любов.

У поглядах близьких душ.

У гомоні птиць між дерев.

У краплинах дзеркальних калюж.

19.04.2016. 

Якось ангели спустилися з небес..

Якось ангели спустилися  з небес і мене забрали.

Я не кричала, бо, мабуть, давно про це знала,

Що настане час, коли за мною прийдуть,
Але не здогадувалась, куди саме заберуть.

Чотири хмаринки прийшли в мій дім зі світлом,

Заправили постіль, зібрали книжки і квіти.

Забрали мене, посадили у золотаве крісло

І дали у руки мені  нитки і спиці.

Наказали в'язати собі подальшу долю іншим узором.

Здивуванням моїм не було, звичайно, покою.

«Як долю? Яку долю? Хіба це не кінець життя?» -

Верещала я, а у відповідь старший янгол сказав:

«Ми дамо тобі волю. Ми дамо тобі шанс.

Але ти, моя доню, не проґавиш в цей раз,

Бо інакше буде війна, жорстока й холодна,

Ворог твій – ти сама, тому краще прислухайся, доню.»

Заплющились очі, замиготіло світло і прокинулась я у ліжку,

Отямившись, я озирнулась: на місці були усі квіти і книжки,

Але наче була сама я вже не та. А поруч на столику, ледь помітно,

Під купою журналів, за букетами квітів, лежали спиці і нитки.

02.04.2016. 

Від поглядів ницих тьмяніє краса.

Від поглядів ницих тьмяніє краса.

Вони  не від принців,

Але ти ж не сама.

Не одинока й на вид щаслива,

Та ти вже не та, що була.

Не така вже тендітна й мила.

Рухи ніжні тепер вже згрубіли.

Де поділась та усмішка щира?

Де коси, що були золотаво-білі?

Стою перед тобою і бачу іншу людину:

Посмішка сховалась в куточках губ,

Стирчать встромлені ножі у спину,

І погляд, наче переді мною труп.

Кажу: «Посміхнись, життя триває!

Не потрібно гасити сердешний запал.»

А мені хтось у відповідь тупо киває

Із таємничого  світу  дзеркал.

02.04.2016. 

Мам.

Хай для когось я буду жахливою,

Мам, для тебе залишуся кращою.

Хай говорять усі за моєю  спиною,

Щось таке, що злить, будоражить.

Мені якось, мамо, тупо начхати,
В мене єдине сонце і це Ти.

Знаєш, мамо, важко мовчати,

Коли тобі вказують хто ти.

Ти ж знаєш, люба, як важко жити,

Коли штовхають з усіх сторін.

Знаєш, як легко втратити вектор,

Як загубити шлях і забути де він.

Та вибратись із темряви життя

Допомагає лиш один ліхтарик,

І, мамо, світло від нього – віра твоя,

Що дорогою веде мене весь вік.

22.03.2016. 

Романтиці кінець?

Де романтика у віршах?

Де романтика в листах?
Чому нам так мало тиші,

Так мало подиху в вустах?

Де ділись квіти з підвіконня?

Де ділась постіль без спокус?

Чому забулось те кохання,

Яке було цілунком душ?

Де шепіт шекспірівських сонетів?

Де ноти закоханих сердець?

Чому тепер усе це в Інтернеті

І хто нам скаже: романтиці  кінець?

03.03.2016. 

Ось так закінчився фєвраль.

На дворі в нас вогко.

Ось так закінчився фєвраль.

Усім заморозкам,

Мабуть, покладено край.

У нашому ліжку

Давно вже не сходить зима.

Читаючи книжку,
Я звикла спати одна.

Для нас в телефонах

Гудки вже більше не чутно.

І в мегаполісах ми

Загублені власноручно.

В нас сходять не квіти,
А спогади в тьмяних  думках,
Яких ніде не сховати\подіти,
А тільки розвіять, мов прах.

01.03.2016. 

Сьогодні сам собі суддя.

Сьогодні  сам собі суддя.

І суд вершу я самостійно.

У залі теж тут я і я,

І всі присяжні – мої тіні.

Вердикт виношу я собі ж,

І покарання призначаю.

Виводжу з залу силоміць,

Його ж я сам і відбуваю.

Я сам себе загнав у клітку,

Себе жалів, себе гнітив.

Собі я плакав у жилетку.

Я сам себе занапастив.

14.02.2016. 

Десь на небі боги п’ють какао.

Десь на небі боги п’ють какао,

Диявол вже  налив трохи коньяку,

На вечір  я собі вино відкоркувала

І з ароматом відчула гірку вину.

Перед тобою? Ні, перед своїм же Я.

Чому мене таку до тебе потягнуло?

І з чого взяв ти, що я саме така,

Котра з любові лиш  в вуста цілує?

Навіщо здались ми один одному?

Навіщо здались ми в тому бою?

Краще б життя було завзятою війною,

Ніж жити у чужому теплому раю.

07.02.2016. 

Па-па.

Щось відбулось і щось сталось.

Вітер дмухати почав.

Я в тобі розчарувалась,

Ти ж у відповідь мовчав.

Мене ніч усю крутило

В ліжку, в голові, у сні.

Я  тобі душу свою відкрила,

Ну а ти плюнув туди.

Це зневіра чи моральна зрада?

Я в полон до тебе б не пішла.

Якщо для тебе це відрада,

То прощай, друже, па-па.

04.02.2016. 

Чи ти доля, чи морока...

Чи ти доля, чи морока,

Чи згусток крові в венах?

Я  від тебе не відведу ока,

Навіть, у гущах темних.

Тебе нізАщо не прив’Яжу,

Й не пущу одного в поле,

Я тобі чітко накажУ

Коритись моїй волі.

А як тікатимеш – не побіжу,

Все одно  повернешся ранком,

Тоді я в клітку тебе посаджу
І нагодую смачним сніданком.

26.01.2016. 

В той день, в ту ніч, у тому світі.

В той день, в ту ніч, у тому світі,

Лиш місяць нам світив у вічі,

Лиш зорі нам бажали щастя,

А ми не рахували часу.

І досі все як наче чари,

Ми то раділи, то зітхали,

То милували образИ,

Й чекали погляду, чекали.

Чекаю й зараз, і марю снами,

І обіймаю як востаннє,

Зі смутком щастя на лиці,

Чекаю, лицарю ти мій. 

24.01.2016. 

Здається.

Здається, ти став примарою,

В небі недоступною хмарою

Чи просто уявним маренням,

Що так погляд затьмарює.

Здається, ти став твариною,
Тією, що боїться бути людиною,

Що так жорстоко дивиться у вічі,

А мені хоч кричи, хоч мовчи,

Не втечу, бо бігти ж вічність.

Здається, я тебе обманюю,

Тебе чарую і маню я,

Запахом своїм задурманюю,

І на вушку співаю «твоя».

Здається, ти мені віриш,

Стаєш посидючим звіром,

Я тебе обіймаю, тішиш,

Відповідаєш палаючим тілом.

15.01.2016. 

Правду скажи.

Ти для мене будеш опорою 

Чи землетрусом?

Правду скажи.

Більше за все не люблю

Брехливих трусів

Тож поспіши,

Про все розказать поспіши.

Не люблю секретів,

Просто фанатка особистих таємниць.

Мені краще посміхнутись у дзеркало

Чи зареготати від тупих дрібниць.

У моєму світі правду знаю лиш я,

Тому твоя правда тепер також буде моя,

Не влаштовує закон? Я вас прошу.

Двері не зачиняються на код,

Валізи зараз чи потім? 

13.01.2016. 

Не думай.

Не думай, що усе забуто.

Не думай, що усе пропало.

Коли я без тебе посміхатись буду,

Це просто мені тебе мало,

Це просто у небі штурвали

І хмари руйнують літаки,
А мені тебе багато ще не бувало,

Тому нам ще разом треба іти.

09.01.2016. 

Давай не будемо говорити лайливих слів.

Давай не будемо говорити лайливих слів,

Не грайся мовою, бо то ж святість.

Без чого ти не проживеш більше 3 днів,

В тому і ховається твоє щастя.

Затримай подих буквально на 30 секунд,

Постій на одній нозі хвилинну вічність.

Створюй себе із  різних фактур,

Збережи до природи вірність.

Відчуваєш тепер нестачу кисню і втому?

А ти ж скаржишся на усе, що довкола.

Ти вбиваєш життя у себе в дворі, вдома,

Та жалієш себе, скиглячи біля монітора.

Я бачу, як ти проводиш єдине життя,

Поглядом, звісно, у мінливу картинку,

Тому і в голові у тебе купа сміття,

Яку поповнюєш сам, не роблячи зупинку.

14.01.2016.