Від поглядів
ницих тьмяніє краса.
Вони не від принців,
Але ти ж не сама.
Не одинока й на
вид щаслива,
Та ти вже не та,
що була.
Не така вже
тендітна й мила.
Рухи ніжні тепер
вже згрубіли.
Де поділась та
усмішка щира?
Де коси, що були
золотаво-білі?
Стою перед тобою
і бачу іншу людину:
Посмішка
сховалась в куточках губ,
Стирчать
встромлені ножі у спину,
І погляд, наче переді
мною труп.
Кажу: «Посміхнись,
життя триває!
Не потрібно
гасити сердешний запал.»
А мені хтось у
відповідь тупо киває
Із таємничого світу дзеркал.
02.04.2016.
Немає коментарів:
Дописати коментар