У лісах ще вірять у весну.

У лісах ще вірять у весну.

А я плАчу, бо її не буде.

Зрубали восени мою сосну,

А я її все не забуду.

Затовкли усі-усі гриби,

І так, що наче їх не бУло.

Стежкою боїшся якось йти,

Бо капкани притягли вже люди.

Зайчики і білочки голодні,

Обіймає холодом усе зима,

А люди, що їм? В них ялинка, гості,
Свято в них, в будинку там краса.

Що їм до лісу? НащО він здався?
Через рік ще виросте нове.

Та забуваєте ж ви, люди, завше,

Що ліс  не фенікс, з попелу не заживе.

18.12.2015. 

Кожен з нас писав щоночі свої історії.

Кожен з нас писав щоночі свої історії,

А потім вони якось збувались  удень.

Я не пам’ятаю, як описувала твої очі,

Та і ти забув, який писав колір очей.

Ми вигадали одне одного на папері.

Написавши про мрії кульковою ручкою.

Вони здійснились і тепер стукають в двері,
А що, як не відчинити тому, хто є твоєю долею?

В тебе є чистий аркуш паперу, в мене чорнила.

Давай писати разом нову і спільну сторінку.

Не бійся описати всі, що бачиш, контури тіла,

Роздивись, в нас є час. Давай жити помаленьку.

18.12.2015. 

Вже осінь в цьому році не прийде.

Вже осінь в цьому році не прийде.

Пішла собі з вітрами десь у даль.

Ось нас зима вже снігом замете,

Даруючи холодну нам печаль.

Плями жовті, немов кров застигла,

Ще лежать вздовж вулиць та доріг,

А на них вже впала ковдра біла

І хризантеми  опустились нам до ніг.

В небі сонце ховається за хмарами,

Во’рони літають, мов зимові демони,

Мороз довкола стелиться узорами,

І лиш дитячі всюди лунають гомони.

02.12.2015.